Інноваційна екосистема промислових хайтек – перші кроки в систематизації

Фреймворк «Стратегія 4.0» визначає екосистему – як основу, фундамент для всього інноваційного розвитку промислових хайтек. В національній стратегії Індустрії 4.0 це включено в окремий розділ, де ми вперше вводимо та презентуємо поняття «модель екосистеми». В цьому огляді даємо розширений погляд на стан та виклики елементів екосистеми в промислових хайтек.

 

Загальна модель екосистеми

Свідомі та цілеспрямовані пошуки цілісної модели, яка б допомогла б зрозуміти та систематизувати стан наших екосистем й, особливо, по відношенню до промислових хайтек, тривають в АППАУ з 2016 року. Тоді, – в рамках «кластерного турне», – ми звернули увагу на величезний, але нереалізованний потенціал співпраці, а також на повну відсутність будь-якого консенсусу серед експертів в цьому питанні. Відвідання Hannover Messer в 2017 допомогло зрозуміти наскільки важливу (ключову?) роль в інноваціях 4.0 відіграють науково-дослідницькі центри та інститути. Й який шалений розрив ми маємо по більшості напрямків. Звертання в нашу НАНУ – крім деяких корисних контактів та звязків,  нічого за 2 роки не дало. Не набагато краще виглядали позиції чисельних агентств та консультантів по цим питанням – багато «взагалі», й дуже мало про те що нас хвилює – й саме в частині розуміння, що ж має бути в таких екосистемах, який наш стан, які головні виклики, які елементи потрібно розвивати – адже їх десятки й дуже різних.

Зокрема, чимало колег користуються моделями, подібними як на рис.1, що відображають традиційну проблему «долини смерті» в інноваціях – переходу від інновації як ідеї – до повного прийняття промисловими ринкам.

Рис. 1 Модель проходження інновації на промислових ринках

Подібна схема дає розуміння, що промисловці з широких ринків готові інвестувати в продукт, якщо він дійшов хоча б до стадії робочого протопиту – але ніяк не раніше. Все що до цієї фази – мають інвестувати інші, – або це державні установи, або це приватні інвестори та венчурні фонди. Більшість колег, дивлячись на проблему розриву (GAP) відмічають 3 специфічні, українські особливості

  • Фінансування від держави дослідницьких робіт в Університетах та НАНУ має стійку тенденцію до скорочення. Тобто, крива зліва, очевидно, має останні роки все більше падіння. Це означає тільки одне – промисловці, що мають потребу в інноваційних продуктах та рішеннях, будуть все більше переключатись на імпорт. Якщо подивитись на реалії, – наприклад, імпорт готових машин, ліній та технологій в фармацевтичну, харчову та переробну, окремі технологічні переділи в металургії та інших – то саме так і відбувається.
  • Більшість НДІ НАНУ ніколи не мали й не мають стійкої орієнтації на вихід в фазу «прототипування» – вони й досі зберігають орієнтацію на базові, фундаментальні дослідження.
  • Долина смерті – як розрив (GAP) між дослідницьою частиною інновації та її комерційним застосуванням – не має таких розмірів чи значення в ІТ-розробках чи в простих, побудових гаджетах. Адже тут немає проблематики складного й дорогого обладнання для лабораторій, тестування в жорстких виробничих умовах, проблем отримання відповідних сертифікатів тощо. Саме цим і пояснюється різниця між великою кількістю стартапів в «чисто-софтверній» ІТ-індустрії – та їх мізреною кількістю в «залізячних» промислових сегментах.

 

Водночас, подібна модель не дає відповіді на головні питання – «що та як потрібно змінювати?». Адже весь час апелювати до держави – і в наших умовах, – мабуть абсурдно. Наша держава, на жаль, слабка, бідна й щодалі – все більш залежна від інших глобальних гравців та факторів впливу. Й не зменшуючи тиску на центральний уряд, вимагаючи росту його ефективності, очевидно, що нам – експертним спільнотам, – потрібно шукати й інші підходи.

 

Третій захід до цієї теми відбувся в 2018. Вихід власного фреймворку “Стратегія 4.0”, проект про розвиток кластерів ІоТ з Польщею, написання стратегії 4.0 – всі ці події стимулювали пошукові роботи. Але найбільшу  систематизацію та глибше розуміння цих питань дало спілкування з TUM International – німецькою консалтинговою компанією, що спеціалізається в розвитку інноваційних екосистем в промисловості. Власне, від них прийшло розуміння важливої рольової сегментації, рис. нижче

TUM International досліджува роль різних акторів в розвитку інновацій в ЄС та інших державах й прийшли до висновку, що держава – далеко не кращий управлінець в самому процесі розвитку інноваційних продуктів для промисловості, навіть в питаннях фінансування. Щоб зрозуміти краще хто яку роль грає в різних процесах інновацій, вони розподілили весь цикл виводу інноваційного продукту на ринок на 4 зони, рис. 2.

 

  • Зона value chain включає акторів, що грають роль enablers & policy makers. Саме вони призвані управляти викликами та розривами, що виникають на різних етапах інноваційного циклу й на різних рівнях, від національного – до галузевого. Ще раз – TUM International говорить, що й в Європі сьогодні є велика критика на виключно державне управління в цій зоні, – мова про інший й набагато кращий баланс у вирішення комплексу питань.
  • Зона інноваторів – включає організації, що зазвичай генерують інновації. Це не тільки Університети, Лабораторії, КБ великих компаній, НДІ чи стартапи. Величезна кількість інновацій народжується в МСБ, і це не обовязково будуть зовсім нові стартапи.
  • Зона інкубації – включає організації, що створюють можливості для інкубації та акселерації інноваторів 4.0. До певної міри – це найпростіша для розуміння зона, – Інукбатори та акселератори, бізнес-ангели, різні фонди, донори і т.д. – всі разом можуть сприяти переходу інновації на наступні фази.
  • Зона досвіду та тестування – містить елементи, що дозволяють інноваціям випробовуватись на життєздатність. Ця зона – кінцева для швидкої апробації та входження інновацій на ринок. Й тут проявляється відмінність промислових ринків від В2С (споживацьких). Ніякий промисловий замовник й близько не підпустить невипробуваний, «сирий» продукт для управління, скажімо, паровим котлом, прокатним станом чи навіть лінією розливу. Потенційні ризики тут в рази більші. Тому так само тут мають бути свої актори – організації, що сприяють швидшому тестуванню, апробації та сертифікації (якщо необхідна) нових інноваційних продуктів та рішень.

 

TUM International стверджує, що успішні екосистеми в промислових хайтек мають добре розвинуті всі 4 зони. Й такі екосистеми можуть бути на галузевому, регіональному чи національному рівні.

 

Слідуючи цій логіці, ми можемо далі зробити певний бенчмарк, та меппінг – тобто накласти на цю карту всі можливі варіації існучючих (типових) організацій по рольвим зонам. Власне, їх вже й Україні чимало. Таким чином, ми виходимо на фреймворк, що демонструє найпростішу модель інноваційної екосистеми для промислових хайтек.

Умовно, ми нанесли на вказані 4 зони найбільш відомі типи гравців з ролями, специфічними для даної зони. По центру вказані головні актори промислових ринків – власне, головну додану цінність в промислових хайтек створюють саме вони і їм належить >95% обсягів хайтек продуктів та рішень,  що споживаються в промислових сегментах. Позначення наступні –

  • ЕU (End users) – кінцеві замовники
  • ОЕМ – машино- та інші ххх-будівники
  • РЕ (Process engineering) – технологічні, інжинірингові компанії
  • CSI (Control System Integrators) – Системні інтегратори АСУТП
  • ІТ SI – Системні інтегратори ІТ
  • SW dev (Software developers) – розробники ПЗ
  • HW (hardware) makers – розробники пристроїв та приладів

 

Іншими словами, впровадження будь-якої нової технологічної лінії на виробництві, комплексна автоматизація чи впровадження сучасних діджитал технологій проходить через гравців з цих категорій.

Головна логіка проникнення інновації в це магічне коло полягає в доказі її працездатності, що в складних, наукоємних інноваціях далеко не очевидно. Потрібні відповідні умови, кошти, обладнання тощо. Натомість, динаміка й темпи цього проникнення залежить, в першу чергу, від правильного балансу дієвих акторів по всім зонам. Наприклад, майже очевидно, що без акторів зони value chain рідко виникають міцні та швидкозростаючі зони інновацій та інкубації. І навіть, коли певні актори та зв’язки з’являються органічно й самі по собі (наприклад, в Україні з’являється все більше хабів чи інкубаторів), цей процес не можна назвати сталим та інтегрованим в місцеву економіку.

Гарний приклад був продемонстрований недавно в рамках сесій Export Promotion Office (МЕРТ), в які був залучений голландський експерт з розвитку діджитал екосистем в мегаполісах Рубен Н’юхаузен. Його приклад меппінгу інноваційної екосистеми Амстердама дуже добре іллюструє питання балансу, кількості та якості гравців по різним зонам –

Рис. 4 Меппінг екосистеми Амстердаму

Тут інші критерії сегментації – не так як в TUM International, але власне – дуже близько. Як бачимо, найбільша кількість організацій присутня в зонах Освіти, Нетворкингу та Інкубації. Натомість, в зоні прикладної Експертизи їх мало, що може говорити про переважну орієнтацію цієї екосистеми на В2С та муніципальні ринки.

Іншою відмінністю моделі, що пропонується  (рис 3) є те, що вона включає в себе всіх гравців діючого ринку, й головне – в її центрі стоїть Замовник.

 

Стан інноваційних екосистем  – ІТ vs Промисловість

Якщо подивитись на стан ІТ-ринку в Україні, то бачимо більш-менш збалансований склад акторів по зонам інноваційного циклу. В Україні є більше 15 регіональних ІТ-кластерів, не менше 5 ІТ-асоціацій, є чимало інкубаторів та акселераторів, що разом з вищезазначеними структурами практикують розвинуті практики залучення фондів, грантів та інвестицій. Є маса коворкингових просторів, які служать центрами розвитку для молодих стартапів. І так далі – назагал, є достатньо аналітичних даних, щоб «оцифрувати» цю картинку й довести їхню збалансованість. Інша справа щодо якості гравців цієї галузі в зоні value chain. В чому values чисельних кластерів для української економіки, їх вклад в розвиток місцевих замовників, їх інтеграція з іншими галузями в Україні – все це під великим питанням. Але так чи інакше, все що стосується ІТ – це гарний приклад організації живих, збалансованих екосистем й що безумовно, працюють на ріст цієї галузі.

Ситуація в промислових хайтек різко відрізняється – більшість вказаних елементів відсутні або знаходяться в зародковому стані. Де-факто, розвинутими є тільки Асоціації та технічні Університети. Натомість, більшість інших елементів – це поодинокі приклади. Наприклад, кількість стартапів, що генерують інновації для промислових хайтек в рази відрізняється від діджитал стартапів для В2С ринків. В ІТ-секторі нараховується більше 100 R&D центрів, – велика частина з них від міжнародних компаній. Скільки є таких розвинутих центрів в промислових хайтек секторах важко сказати – ніякої якісної аналітики тут давно немає. Відомі тільки КБ, що залишились в машинобудуванні, але їх кількість постійно скорочується, а якість багатьох – під питанням. Серед активних агентств регіонального розвитку можна назвати хіба що Дніпро. В нас немає технопарків, слаборозвинуті хайтек кластери (не ІТ), відсутні агентства по фандрейзингу, що спеціалізуються на промислових інноваціях чи експортні. Інкубатори, що мають відношення до промисловості легко перерахувати на пальцях однієї руки – крім Sikorsky Challenge важко пригадати що небудь, що діє на постійній основі.

І так далі – ми можемо сміливо викреслювати більшість елементів рис. 3, й особливо, коли ми розглядаємо не загальнонаціональний – а більш конкретний галузевий чи регіональний вимір.

Резюмуючи.

Якщо розвинута екосистема – це «дійна корова» інновацій, то для промислових хайтек, ця корова – напівжива.  

Правильні висновки

Отже, якщо ця модель вірна (а допоки інших пропозицій ми не бачимо), то важливо розуміти наслідки її дії на практиці. Висновки, що слідують з логіки роботи цієї екосистеми можуть значно відрізнятись від тих парадигм та риторики, що й досі домінують в багатьох діджитал, а також урядових колах в Україні.

  1. «Подоїти корову не вдасться» – якщо чисельні інкубатори, а сьогодні вже й урядові організації прагнуть завтра вийти на проривні інноваційні стартапи шляхом нових конкурсів (тобто, різних форм фільтрації), то очевидно – це не вдасться! Й саме по причинам, що вище приведені – різноманітні елементи екосистеми або послідовно знищувались, або не виникали як по причині відсутності державних політик-стратегій, так і відповідних інвестицій.

    Потрібно спочатку відродити та підтримати тих, хто генерує інновації – а тоді вже щось фільтрувати.

  2. Промисловці не є консервативними до інновацій – вони з задоволенням купують сучасне німецьке, японське, корейське, китайське, турецьке і т.д. обладнання та технології. Й платять при цьому гроші значно більші, ніж за відповідне українське. Промисловці є чутливими до ризикованих інноваційних продуктів, які ще сирі та не підтверджені на практиці в виробничих умовах. Й одна з причин, чому багато українських інновацій не доходять до них – це відсутність сучасних лабораторій, центрів експертизи, тестувальних та сертифікаційних майданчиків (все це зона тестування на рис. 3), й де можна було б підтвердити якість продукту на відповідність жорстким промисловим вимогам. І навіть коли вони існують, їх доступність та інтеграція для широких категорій інноваторів, включно зі стартапами – під великим питанням.
  3. Не вдасться також запустити масштабні інноваційні цикли на рівні галузей виключно за рахунок приватних інвестицій. Ми вже бачимо по якому шляху йде Unit.City – найбільший, приватний інноваційний парк в Україні. По суті, це той самий шлях аутсоурсу, гаджетів та В2С продуктів, по якому працює 90% української ІТ-індустрії. Причина на поверхні – період повернення інвестицій в промислових хайтек значно довший й менеджери Unit.City це дуже добре розуміють.

    Всюди в світі, головним управлінцем та гарантом інвестицій в промислових секторах (тобто дуже дорогих та ризикованих) є держава.

    Звісно, в нас є чимало сучасних, окремих підприємств, які мають свої R&D підрозділи – достатньо згадати хоча б за КБ «Південне» або «Мотор-Січ». Але ж знову, наскільки ці підприємства здатні самостійно та поодинці впливати на розвиток своїх галузей й забезпечувати розвиток інновацій? Європейці, китайці та американці користуються для цього зовсім іншим рівнем підтримки – як від держави, так й від набагато розвинутіших галузевих екосистем.
  4. Стартапи – це зовсім не панацея. Так, вони бувають проривними та в цілому можуть задавати динаміку та нові напрямки, швидше розвивати нові технології. Але в промислових секторах – як і в інших наукоємних, – головними інноваторами мали б бути НДІ, серйозні R&D центри та лабораторії, Університети, технопарки. Зрештою – широкі категорії малого та середнього бізнесу, – ті самі інтегратори-розробники АСУТП-ІТ, розробники HW & SW, що вказані на рис. 3. Так це відбувається в світі. Тому на них має бути пріоритет, коли мова йде про інновації в промисловості. А не шукати міфічні стартапи.
  5. Враховуючи розмаїття промислових секторів, регіональні відмінності, технологічну складність нових технологій, центральні органи виконавчої влади не можуть регулювати всі моменти інноваційного розвитку. Навіть в ЄС, де держави набагато сильніші, TUM International як і багато інших дослідників констатують кризові моменти в управлінні інвестиціями на державному рівні. Мова йде про інший розподіл ролей між акторами й набагато кращий баланс сил в зоні Value Chain & Support. Зокрема, величезну увагу ЄС приділяє розвитку кластерної політики в промислових секторах. Цього не можна сказати про Україну –  в нас до цього часу в уряді важко знайти відповідальних за цей напрямок.

 

 

Що робити?  – пріоритети змін

Якщо ці висновки приймаються, то стратегічні завдання в створенні та розвитку інноваційних екосистем для промисловості слідують майже автоматично

  1. Інший розподіл ролей між гравцями Value chain & Support має бути зроблений в першу чергу. Зараз ми бачимо чимало перекосів в цьому на рівні органів виконавчої влади. Зокрема, ролі координації, комунікацій, залучення кращих українських (а не зарубіжних) експертів до питань стратегічного планування виконуються незадовільно, хоча ніхто в цьому не може замінити уряд. Як і в питаннях залучення фінансування. Натомість питання аналітики, розробки стратегій та їх окремих положень може бути винесено на експертні спільноти. Першим кроком має стати повний, незалежний аудит екосистем промислових хайтек – потрібно зрозуміти які актори та ланки в якому стані, які пріоритети звідси слідують, що потрібно робити в першу чергу.
  2. В питаннях координації стратегій уряд має швидше фокусуватись на головних речах стратегічного характеру
    • Узгодити принципові моменти (моделі, пріоритети, напрямки дій) у відповідних стратегіях розвитку – перш за все, Інноваційній, Промисловій та новій – Індустрії 4.0, яка є частиною Digital Agenda Ukraine. Ці стратегії мають фінансуватись та бути доведеними до конкретних планів дій.
    • Сфокусуватись на найслабкіших ланках екосистем які унеможливлюють їх розвиток. Без якісного аудиту, важко зрозуміти, які це ланки. Але на поверхні – це НАНУ та Університети, де реформи все ще буксують. Мова також про кластерний розвиток, про технопарки, про фонди. Все це в промисловості – на дуже низькому рівні.
  3. Щодо інших гравців ринку, потрібно спільно звернути увагу на найбільш критичну зону – це «Створення ланцюжків цінності». Навіть просунуті наші промисловці кажуть до держави «лиш – не чіпайте нас, ми – самі справимось!», – і тим самим відсовують ще на роки вирішення складних питань створення нових структурних елементів (в інших зонах), координації та оптимізації зв’язків між різними учасниками екосистеми. Між тим, в умовах що склались, це є пряме завдання ЦОВВ та регіональних ОВВ. Ніхто крім них немає відповідних повноважень та можливостей для відповідної комунікації та координації на регіональному чи галузевому рівнях. Інші важливі актори – це сильні кластери та агентства залучення інвестицій (вкл з грантами). Далі йдуть експортні агентства. Ці гравці мають активніше між собою домовлятись та мати спільні плани щодо розбудови тих чи інших екосистем.
  4. Друга по критичності – це «Зона Досвіду» (виготовлення прототипів, тестування, апробації). В Україні в Індустрії 4.0 має бути набагато більше лабораторій як Fab Labs, мають бути створені справжні Технопарки та Центри прикладних (галузевих) розробок, сертифікаційні центри тощо.
  5. На третьому місці – інкубатори, орієнтовані на промислові хайтек. Чи є вони – постійно діючі в Україні, – під питанням. Але їх необхідність давно назріла, й це область співпраці інвесторів, донорів, промисловців.

Подібні пропозиції надаються детально та докладно в стратегії «Індустрія 4.0», що розроблена в АППАУ. Окремі напрямки дій, як розвиток мережі Центрів 4.0 ми вже ведемо самі. В перспективі ці Центри акумулюватимуть функції інкубаторів стартапів, R&D лабораторій, FabLabs, регіональних чи галузевих Хабів, а також Центрів експертизи для прикладних застосувань та напрямків 4.0. Таким чином, ми відновлюємо певний «каркас» екосистеми.

Водночас, роль уряду є ключовою як для валідації подібних центрів, їх інтеграції в цілісні та повні екосистеми, а також в наступних процесах координації – комунікацій до різних стейкхолдерів регіонального та-чи галузевого рівня.

Тільки спільна робота всіх стейкхолдерів з правильним розподілом ролей дозволить нам відродити інноваційні екосистеми для промисловості.

Будемо дискутувати ці речі завтра на конференції по співпраці в 4.0. А в наступному випуску на цю тему розглядено основні кейси, що іллюструють роботу моделі.

 

Misha Fedak
Нет Комментариев

Коментувати

Коментар
ім’я
Email
Web-cайт:

Підпишіться на новини руху 4.0