Названі в офіційній концепції АППАУ як «осередки Індустрії 4.0», нові Центри 4.0 й справді сьогодні виглядають як свого роду острови інновацій. Але поки що важко однозначно говорити про їх перспективу як “островів” надій, прориву та зростання. Здається, що море навколо цих островів все ще дуже непривітне. Такі висновки можна зробити по результатам 2х подій в березні – 5-річного ювілею Лабораторії «Міронафт» від ОНАХТ та кластерної конференції в Сумах на базі СумДУ.

Звітів по обом подіям – як від АППАУ, так і інших авторів та журналістів вже багато, тому для загальної інфо відсилаємо читача до посилань в кінці статті. Тут ми радше зупинимось на певних висновках відразу по обом подіям. Прохання сприймати це радше як рефлексію та пропозиції, ніж остаточні висновки.

 

Острови інновацій

Ознак інноваційного розвитку багато в кожному з наших Центрів 4.0 – й тих, що вже ними стали, й в тих що вже заплановані на цей рік. По цим згаданим вище 2-ом ВНЗ чітко видно спільні тенденції

  1. Розвиток інкубаторів, відкритих коворкингових просторів та інтеграція в загальнонаціональний інноваційний простір. Якщо СумДУ тільки про деякі лабораторії говорить як «спільного користування», «Міронафт» має такі простори вже майже 5 років. Там працює чимало молоді та резидентів. Разом з участю в чисельних інноваційних конкурсах та змаганнях різного рівня, це створює гарну мотивацію для багатьох викладачів та студентів.
  2. Залучення молоді та дітей шкільного віку під нові технології 4.0. DIY, Maker fair тощо навколо тем як робототехніка, авто-моделювання, дрони – багато сьогодні в різних ВНЗ й це дуже яскраво проявляється в названих вище центрах. «Міронафт» тут є поза конкуренцією, мабуть, по всій Україні. Що, до речі, дуже позитивно відзначилось на наборі абітурієнтів в минулому році.
  3. Нарощування сучасної бази. Завдяки досвідченим управлінцям – ректорам, та підприємливим зав. кафедрами обидва ВНЗ все більше нарощують матеріальні бази своїх лабораторій. Знову ж, не хочеться надто часто порівнювати, але все ж скажемо, що кращі показники «Міронафт» досягнуті як завдяки умілій роботі з грантами, так і з партнерами – вендорами. Натомість, СумДУ приємно дивує обсягами різних грантових надходжень, в тому числі, й договорами по держ. замовленнях, та власними комерційними контрактами. Якщо розширювати цю тематику на інші ВНЗ, то сьогодні в Україні абсолютно не є проблемою вивчити спеціалістів замовників по будь-яким тематикам – від класичного програмування ПЛК-СКАДА, й до більш просунутих курсів по мережам (як в мережі ВНЗ від EduNet/TATU), так вже і по сучасним стандартам (як МЕК 61512 чи 62264 в НУХТ).
  4. Окремо варто сказати про ІТ-інвестиції. Ясно, що аутсоурсери переслідують свої цілі, й їх перш за все цікавить талановита молодь. Разом з тим це не нівелює позитив від їх вкладу в комп’ютерні лабораторії та ПЗ.
  5. Чудово виглядають окремі інноваційні стартапи, що створюються та виростають на базі ВНЗ. Якщо в Одесі ми вже знали про напрацювання по робототехніці «Міронафт», то в Сумах нас приємно здивував своїми здобутками Molfar Technology – стартап, що базується на компетенціях СумДУ, сьогодні експортує в США, Великобританію та Польщу чисельні послуги та готові продукти в області штучного інтелекту, машинного зору, предиктивної аналітики, дронів тощо. В березні один з таких стартапів BOOST-VR з Харкова (ХАІ) ми запрошували в Київ на клуб Discovery 4.0.

В цілому, можна зробити однозначний висновок, що наші технічні університети навчились виживати у вкрай несприятливому середовищі. Попри відсутність явної реформи ВНЗ, в умовах бюрократії та низьких окладів, за відсутності стратегічної підтримки промислових підприємств (про це – далі), провідні ВНЗ зуміли розвинути нові напрями міжнародної діяльності, звідки пішли нові замовлення, грантові проекти.

 

Зовнішнє середовище – в пошуках «стику»

Водночас дуже великим питанням виглядає залучення ринку, а точніше, українських промислових підприємств до питань розвитку. Формат заходів, що практикує АППАУ останній рік, і в якому завжди є відвідування місцевих передових підприємств, яскраво показує цей розрив  ВНЗ з місцевим ринком. Де-факто, тільки в Харкові, в ХАІ ми бачили більш-менш відпрацьований системний формат взаємодії – і не тільки по кадрам, а й по ряду науково-дослідних робіт. Водночас, прикладів такої взаємодії зовсім мало навіть у Харкові.

В регіонах як Одеса та Суми – низьку кількість залучених замовників відразу видно по учасниках, – там домінують все ті самі інтегратори, розробники, представники місцевих адміністрацій, інші ВНЗ та гості з Києва.

Коли ж ми самі йдемо до підприємств, ми бачимо зовсім інший світ, зовсім інші пріоритети, де ВНЗ в кращому разі відводиться роль постачальника молодих спеціалістів. Ні про які інновації, розробки, спільні проекти розвитку, стартапи тощо мова взагалі не йде.

Замовники більшості підприємств однозначно «присіли» на імпорт готових виробів, а їх бюджети на інноваційні розробки за межами підприємства близькі до нуля.

Дуже яскраво це проявилось останній раз в Сумах. Там ми бачили інноваційний стартап, який  експортує рішення штучного інтелекту в США та інші країни. Й водночас, краще місцеве промислове підприємство, що знаходиться в 20 хв від цього стратапу на 100% імпортує все з-закордону, а окремі складні рішення APS … «допилюють» самі на базі 1С . Попит на технології 4.0 там близький до нуля, й очевидно, що коли він появиться, в фокусі будуть не місцеві розробники, а знову щось імпортне.

Інші великі підприємства регіону, які мали в свій час значні бюджети на інноваційні розробки, як машинобудівне НПО – вже закриті.

Як висновок: розрив між інноваційними можливостями ВНЗ та реальними замовленнями промисловців зростає.

 

Нормальна «анормальність»?

Чи можемо ми надто критикувати ВНЗ, що вони погано «залучають ринок» до своїх розробок та пропозицій? Радше ні, вони роблять максимум того, що можуть в тих умовах, які є. Чи потрібно критикувати промисловців, що так само виживають й реально мають дуже малі бюджети на інновації й не тому що «не хочуть»? Радше ні. Поведінка і перших, і других є нормальною в світі «диких джунглів», в які останні 20 років були вкинуті всі учасники ринку. З точки зори більш глибокого аналізу інноваційних екосистем, ми вже детально пояснювали чому так відбувається.

«Анормальним» є звикання до цього стану та перспективи, яка нас всіх чекає. Й до того, що і як робить уряд. Як би ми не хвалили наших ректорів чи ентузіастів викладачів, так само як і окремі підприємства, тренди деградації очевидні й вони продовжуються. Як з масовим витоком молоді закордон та в ІТ-аутсорс (тобто, робота на чужі економіки), так і з тотальним імпортом машин, обладнання, технологій. Тобто,

ситуація коли за наявності в країні  потужної ще наукової та освітньої бази, талановитих інженерів, ми їх чомусь виштовхуємо закордон, а самі змушені купувати все імпортне є абсолютно ненормальною та безперспективною.

Не нормальним є втрати державного бюджету (хтось рахує це?), зусиль тисяч викладачів на підготовку десятків тисяч молодих людей, що виграють навіть світові олімпіади по робототехніці, але вже на студентській лаві вимушені переключатись на аутсорс або виїзджати.

Не нормальною для нас є також публічна демонстрація всього цього ганебного контрасту вже який рік поспіль на майданчиках Інноваційного та Промислового форумів в Києві, які проходять одночасно, але відгороджені один від одного стіною в буквальному та переносному смислах. Й не нормально, що цього не бачать і, здається, навіть не розуміють, урядові структури, які все це організують.

 

Напрями дій стейкхолдерів

Ми знаємо також відповідальних за цю ситуацію – це український уряд, точніше, уряди останніх років, які мали б хоч якось регулювати ці зростаючі дисбаланси, а не поглиблювати їх, як це відбувається зараз. Поки що ми цього не бачимо й тому продовжуємо тиск на всі урядові структури тими засобами, що нам доступні (див звіт останньої зустрічі з урядовцями).

Між тим, очевидно, що є ще певні резерви в стані самих стейкхолдерів Індустрії 4.0, й перш за все, на регіональному рівні. Потрібно швидше балансувати та скорочувати розриви в інноваційних екосистемах.

  1. Потрібно всіляко зміцнювати та консолідувати альянси на регіональному рівні. Ректор ОНАХТ Богдан Вікторович Єгоров неодноразово під час своїх виступів 22 березня підкреслював – «Ми сильні, коли разом». Це може виглядати як старе кліше, але на фоні центральної влади, яка не може нічого скоординувати, це справді актуально. Суми показали гарний приклад всій Україні – Мерія, ОДА, СумДУ, АППАУ, «Хайтек офіс Україна» ми разом продемонстрували єдність не тільки в проведенні заходу, але й в планах дій (Меморандум про співпрацю). Тепер, й незважаючи на складну ситуацію, ми можемо діяти спільно, створювати більш дієві формати взаємодії – хоча б тих же кластерах ІАМ. Це – суперважливо для подібних складних ситуацій та обмежених ресурсів кожного окремо взятого гравця.
  2. Центрам 4.0 – як більш вмотивованим та до значної міри більш «свідомим», – потрібно реально змінювати відношення замовників та ринку до себе. Слабке їх місце, яке потрібно виправляти – це відсутність системних комунікацій. Ми неодноразово пересвідчувались в цьому по всій Україні. Простіше кажучи, про якісь просунуті інноваційні розробки не знає не те, що місцевий завод, – цього не знає сусідня кафедра. Ця ситуація тим більше парадоксальна, що сьогодні в кожному ВНЗ є факультети маркетингу та менеджменту, які здавалось би й можна було б «тренувати» на таких речах. Власне,

    можна узагальнити цю ситуацію по всім ВНЗ, як про момент, який не дозволяє поки говорити ні про економіку знань, ні про розвинуте інноваційне середовище, ні про залучення замовників.

    Все це – абсолютно unreal з таким рівнем комунікацій.

Гарні ініціативи для подолання цієї перешкоди запущені сьогодні в КПІ та в Одесі – де разом й великим колом залучених колективів ми намагаємось скласти регіональну карту інновацій Індустрії 4.0.

  1. Потрібно значно збільшити кількість проектів в форматі ієвеПартнерство між ВНЗ та учасниками АППАУ (руху 4.0). В попередніх зустрічах в КПІ ми майже відразу виходили на цю область стику інтересів різних сторін. Важливо, щоб цей процес проходив до кінця й завершувався конкретними домовленостями про співпрацю в тих чи інших напрямках. Важливою в цьому контексті буде наступна конференція по 4.0 в КПІ, присвячена відкриттю Центру 4.0.
  2. З боку ВНЗ також цікаво було б прагнути більшої відкритості по зарубіжним грантовим проектам, які вони ведуть. Де-факто, вони дають зараз в цьому фору не тільки місцевим промисловцям, а здається й інститутам НАНУ. Водночас, жодної практичної користі для учасників українського ринку – тих же наших розробників, чи інтеграторів, чи промисловців – ми не бачимо. Можливо, це та сама проблема комунікацій. Так чи інакше, збоку ситуація виглядає подібною на той самий ефект «витоку мізків» та роботи на чужі економіки.
  3. З іншого боку, в АППАУ ми маємо також великі сподівання на наших інтеграторів АСУТП-ІТ. За останні роки стало вже майже очевидно, що на роль «крутих інноваційних розробників» – вони явно не тягнуть. Більшість інтеграторів – це добрі «ремісники», що вміють реалізовувати інженерні проекти на чужих компонентах. І які дуже залежні від вендорів. Водночас, вони як ніхто інший, добре знають ринок, слабкі місця замовників, їх потреби й можуть це формулювати у вигляді тех. завдань для нових продуктів та рішень. От тут і починається зона їх взаємодії з ВНЗ. Іншими словами, інтегратори можуть виступати в якості проектних чи продуктових менеджерів по новим інноваційним розробкам, ставити тех. завдання і потім включатись знову на етапі впровадження.

Отже, якщо класичні ролі Центрів 4.0 крутяться навколо 4 областей дій – Нетворкингу, Тренінгів, Освіти та просвіти ринку, та R&D, то «резерви росту» що вказані вище, надають більше інструментів та напрямків ЯК реально дійти до стану повноцінного позиціонування Центрів 4.0 як реальних осередків, центрів експертизи для місцевих замовників.

Кластери та інші об’єднання регіонального та галузевого рівня, розвинуті комунікації, портфель проектів в форматі #ДієевеПартнерство, залучення місцевого ринку до своїх грантових проектів, залучення інтеграторів як постановників ТЗ,

– ці 5 напрямків дій очевидні для кожного Центру 4.0. Якщо Центри 4.0 не почнуть їх реалізовувати, вони підуть по шляху ІТ-аутсоурсу – будуть працювати виключно на чужі економіки. Власне, цей тренд вже зараз дуже добре видно по цілому ряду ВНЗ.

Теоретично, ми можемо сполучати «острови інновацій» мостами з іншими островами та островками замовлень, попиту, та підтримки. Ми можемо навіть впливати на «погоду на морі» (наш уряд), й робити її більш сприятливою. Але для практичної реалізації всього  цього потрібно значно посилити те, про що так багато йдеться – спільну, консолідовану роботу по спільним напрямам дій, що вказані.

 

Звіти про зустрічі в Одесі та Харкові

Михайло Федак
Нет Комментариев

Коментувати

Коментар
ім’я
Email
Web-cайт: