fbpx
Частина 1: чи є готовність до змін. Залучення перших осіб до формування цілей та стратегій дигіталізації промислових підприємств є надважким завданням. Як правило, їхня головна біль в інших темах – «вічних», як забезпечення фінансових показників підприємства та кадрові рішення,

а також рішення щодо зовнішніх викликів, що (в нашому кейсі «Україна») весь час створює радше держава, ніж ринок – дешеві кредити, податки, ріст тарифів, повернення НДС тощо. В цьому контексті пробитись зі своїми «високими матеріями» наверх неймовірно важко, не кажучи вже про те, щоб «витягнути» СЕО на якісь відповідні тематичні наради чи конференції в Київ. І все ж, багатьом нашим колегам це вдається – ця стаття резюмує те, що ми побачили на минулих тижнях й відповідає частково на питання, чи потрібно технічним директорам швидше формувати свою власну аженду 4.0 для СЕО. І якщо «так», то які питання мають бути в цій аженді.

Дискурс «напередодні» – головні висновки

6-7 жовтня відбувся Київський міжнародний економічний форум (КМЕФ), – цього року він проходив під назвою «Напередодні 4-ої промислової революції». АППАУ була одним з чисельних медіа-партнерів заходу.

Форум став головною подією осіннього ділового сезону, на якому думки та позиції СЕО промислових підприємств щодо їх розвитку звучали ясно та голосно. Перші особи підприємств як «Інтерпайп», «Гідросила», «Сатурн», «Мерітайм груп», «Миронівський хлібопродукт», «Біофарма», «Павлоградський хімічний завод», а також велика група топів провідних ІТ-компаній намагались визначити стартові позиції України «напередодні…».

Власне, дискурс форуму мало стосувався технологій – мова йшла про економічний курс держави та реформи. Й головні дискусії точились відносно курсу та умов, які держава, як регулятор, створює для розвитку промисловості. При одностайному погляді промисловців: «ні – не створює й політики немає ніякої» (що апріорі й так давно відомо), дуже цікавими була думки перших осіб по ряду специфічних питань. Детальніше про враження від форуму – див тут, а в цій статті ми подамо головні висновки з відвідання форуму.

  1. Промислове лобі в Україні стає потужнішим та, сподіваємось, справді об’єднаним. Помітно, що від УСПП та окремих депутатських груп, що й раніше роками лобіювали інтереси промисловців, ініціатива переходить до фракції Радикальної партії (Віктор Галасюк), фонду K-fund Василя Хмельницького та відповідних структур, що ними створені. При цьому є ключова відмінність – мова про системні реформи, а не про ситуативні зміни на угоду окремих ФПГ.
  2. Новий уряд, на відміну від попередніх, краще реагує на активність промисловців – затверджені законопроекти щодо створення індустріальних парків, заяви прем’єр-міністра щодо зміни курсу розвитку з аграрної держави на відродження промисловості, створений (відразу після КМЕФ!) комітет з промислової політики, та ціла низка нових законопроектів, що мають шанси вийти «ось-ось» – є свідченнями справжніх намірів змінити ситуацію.
  3. Водночас, до справжніх зсувів та справжнього прискорення ще дуже далеко – якщо «революційність» економічного укладу вимірюється технологіями, то про них майже не говорили на цьому форумі. Й причина очевидна. За образним висловлюванням Костянтина Єфименко, голови наглядової ради ПАТ «Біофарма»- ми все ще не можемо виконати тези «конспекту Ю. Єханурова 1996 року». Тобто, провести ряд очевидних та базових змін щодо стимулювання промислового виробництва в країні. Що є первинним, технології – вторинні.
  4. Не зважаючи на велику кількість розробників, що експортують свої послуги в розвинутий світ, в українське виробництво інновації йдуть повільно, перш за все, через низьку мотивацію керівників різних ланок. Це питання також обговорювалось на форумі. Водночас, «причини цього стану можуть бути різними і в них потрібно розбиратись» – зазначив голова Cisco-Ukraine, Валерій Фіщук.
  5. Водночас, розуміння того, що ми все більше відстаємо – й інші країни розвиваються значно швидше, є в більшості учасників дискусій на форумі. Процитуємо Василя Хмельницького: «Америка їде сьогодні на Тесла, Європа на BMW, а ми – на запорожці. Де вони будуть через 10 років, а де ми? Зрозуміло що відрив тільки збільшується… Поїзд нових технологій вже рушає – нам треба хоча б якось встигнути за нього зачепитись».

В цьому «хоча б якось» – потенційно криються розбіжності позицій, – навіть серед тих, хто щиро ратує за промисловий розвиток. Деякі з них ми бачили на форумі – наприклад, «китайський шлях» Олександра Громико (Сатурн) у виробництві побутової електротехніки передбачає копіювання 1:1 китайських методів виробництва, включно зі схемами постачань, технологіями тощо. Навряд чи ця модель прийнятна для Василя Федіна, – «останнього з могікан», тобто залишків суднобудівної галузі та його «Меритайм груп». Галузь надзвичайно чутлива до кредитних, митних, фіскальних тощо умов, які визначає уряд. Мабуть, єдине, що всіх наразі об’єднує – це все ті ж очікування щодо елементарного, базового рівня стимулювання розвитку та «щоб не заважали».

Загальне враження таке, що технологічна складова розчиняється в цьому «якось» – ми радше тільки намацуємо та вгадуємо, яким має бути цей розвиток, з якими пріоритетами, в яких секторах. Звісно, на форумі звучали тези щодо цього. Наприклад, Євген Уткін, президент KM Core, сформулював слоган «Земля і Люди», маючи на увазі пріоритетні позиції агроіндустрії та ІТ. Але навряд чи цей слоган тотожний іншим настроям, направленим на відродження високотехнологічних виробництв – їх перелік може далеко виходити за рамки «агро».

Беззаперечний успіх КМЕФ ми побачили в 3-х речах – 1) в створенні відповідного інформаційного поля в суспільстві, 2) в позитивному впливі на головних стейкхолдерів від уряду,  – включно з форсуванням  важливих рішень 3) в об’єднанні різних бізнес-спільнот. Наявність промислового лобі в Україні не підлягає сумнівам, як і його готовність боротись за інше майбутнє – своє та всієї України.

Про мотивацію, стратегії та роль ІТ-АСУ – приклад з області енергоефективності

Питання технологій на КМЕФ все ж спливало, інколи навіть несподівано. Наприклад, на заяву директора з економіки “Інтерпайпу” Дениса Морозова про високу технологічність та сучасність виробництва на «Інтерпайп», СЕО “Гідросили”, Павло Штурман відреагував так: «А ми ваші труби не купуємо – нам турки продають трубу точно такого розміру як нам треба (скажімо 5900) – ви ж продаєте валом». Пізніше, колеги з «Інтерпайпу» відкоментували, що це дійсно питання технології, ну а від себе – додаємо «та автоматизації». Власник МХП Юрій Косюк підтвердив напрямок своєї компанії на інновації заявою: «Ми відкриті – приходьте, демонструйте, показуйте результат – ми купимо».

Водночас ясно, що подібні моменти не дають розуміння про справжній стан стратегій інновацій цих та інших компаній, їх курсу на технологічну модернізацію, та яку роль в них займають сучасні технології АСУ-ІТ.

Набагато більш показовим в цьому плані був форум Sustainable Energy Forum (SEF-2016) 11-12 жовтня, де АППАУ взяла участь в секції про енергоефективність. Тут виступали керівники департаментів ДТЕК, Астарти, ЕКТА, а також генеральні директори ММК ім. Ілліча та Ватутинського заводу вогнетривів. Найбільш підготовленими виглядали ММК та Астарта.

ММК приємно здивував – перш за все, предметним та глибоким підходом до завдань енергоефективності. За 3 останніх роки ММК впровадив різноманітні програми, що дали економію в 512 млн грн. Витрати газу на 1 тону сталі впали з 14 м.куб. (2012) до 7 м. куб. (2016). На підприємстві впроваджений стандарт енергоменеджменту ISO 50001. СЕО Юрій Зінченко розповів про цілий ряд програм енергоефективності та про масове залучення до них персоналу підприємства. При чому керівництво намагається стимулювати працівників за кращі пропозиції.

Астарта була цікава 2-м речами – будівництвом біогазового заводу в Глобіно, що покриває сьогодні 50% потребі в газі. Олексій Криволапов, керівник проектів Астарти також згадував за автоматизацію та частотні перетворювачі – це масово використовується на підприємствах холдингу й ефект вони бачать (детальніше про форум SEF на нашій сторінці Фейсбук).

Після подібних виступів говорити, що в промисловців немає стратегій, чи що вони не вмотивовані звучить дещо дивно. Але саме таку думку висловили керівники 5 великих інтеграторів, що ми опитали напередодні форуму SEF. Вони заявили, що не бачать по ринку ні цих стратегій, ні навіть зростання попиту на ті чи інші високі технології, дотичні до енергоефективності. Промисловці, кажуть вони, радше керуються тактичними інтересами «латання дір», і головна причина – відсутність фінансування. Ця точка зору підтримується багатьма вендорами – рік тому ми писали, що вони не бачать сплеску попиту на відповідні засоби, що дають швидку віддачу – наприклад, як ті ж, частотні перетворювачі.

Яким чином пояснюється ця розбіжність – потрібно розбиратись. На одну з найбільш вірогідних версій нас наштовхнула дискусія з іншим інтегратором – одним з лідерів в області ГЗК. Як пояснюють колеги, питання енергоефективності дійсно одне з пріоритетних сьогодні на підприємствах галузі. Однак дивним чином, про баланс всіх KPI мова не йде – щоб виконати місячний КРІ по енергоощадженню, керівники середньої ланки можуть відімкнути 2 найбільш енергоємні одиниці обладнання в цеху. На скільки при цьому впадуть показники продуктивності чи обсягів – їх не цікавить, – свій KPI вони виконали. Таким чином, навколо KPI можливі чималі маніпуляції, й цей інтегратор ставить під великий сумнів наскільки повну та точну картину виробництв мають перші особи.

Але найбільша біда – більшість “досягнень” йдуть за рухунок внутрішніх оптимізацій. Тобто підприємства не витрачають кошти на реальні реконструкції, модернізації чи впровадження інновацій в сфері хай-тек. Якщо виключити реальний та дійсно зростаючий сегмент заміни джерел енергії на альтернативні, то більшість «оптимізацій» зводяться до комплексу адміністративних заходів, зміни технологічних режимів або в кращому випадку виконання невеликих обсягів робіт власним ресурсом. Таким чином, за рахунок економії на модернізацію малюється ще один гарний показник – по собівартості.

Певна логіка в таких підходах підприємств в умовах кризи є, і якщо вірити цій версії, то очевидно, що це може бути причиною чому ні інтегратори, ні вендори АСУ ТП не бачать зростання попиту на рішення енергоефективності в своїх сегментах продуктів. Скептичний читач може сказати – «але якщо підприємства й так досягають цілей, то в чому проблема?» В тому то й річ – є великі сумніви наскільки цілі-КРі збалансовані й досяжні, й особливо в середньостроковому терміні. Або народною мовою – чи можна «зліпити з г.. кулю». Ну а в те, що підприємства мають ще величезні резерви для росту – але їх розкриття пов’язане з реальними інвестиціями, не треба й доказувати, це – аксіома для кожної інжинірингової компанії. Та власне й для СЕО також.

Розриви збільшуються – й по багатьом напрямкам

Ще рано узагальнювати подібні речі. Вищенаведена логіка скоріше йде з області припущень, ніж серйозної ринкової аналітики. Але подібних сигналів вже дійсно багато – ми неодноразово вже писали і про домінантну культуру 2.0, про підходи «шоб дешевше» й про слабку здатність СТО (тех. директорів) захищати власні політики та інтереси перед об’єднаним «консорціумом» фін. директорів, керівників закупівель та економічної безпеки, для яких домінантним  часто є один критерій – ціна. Власне, як і про рівень пропозиції (мислення) самих інтеграторіввендорів, який не розрахований на розвиток середньострокових інноваційних проектів. Але підхід «зранку стільці – ввечері гроші» теж не спрацьовує, – часто виявляється, що грошей – й саме на інноваційні технології, – немає. Або ж «стільці» зовсім не ті, що очікує замовник.

Для нас все це означає одне – розрив між керівниками АСУ-ІТ підприємств та їхнім СЕО, він же – розрив між інтеграторами-вендорами, що працюють в АСУ ТП та керівництвом пром. підприємств, не зменшується, а очевидно – збільшується.

Ще одна причина цього стану – промислова автоматизація стала commodity, тобто продуктом звичайного, «побутового» споживання, так само як і чимало технологій ІТ. СЕО нормально сприймають, що складні технологічні об’єкти та нові лінії мають бути автоматизовані. Водночас, коли цих масштабних модернізацій мало, а на перших місцях інші проблеми, й на фоні обмежених фінансових можливостей, – всі ці технології не є пріоритетними. І в цьому є величезна різниця з розвинутими країнами, де хай-тек на очах стає драйвером конкурентоспроможності та зростання. А не просто додатком (будь-яким) до технологічного обладнання.

Отже, в підсумку – та якщо розширювати контекст мотивації та відставання від розвинутих країн, ми маємо у нас збільшення розривів (gaps) відразу по багатьох напрямкам – визначимо їх неповний перелік по вертикалі «макро-мікро»:

  • Розриви наростають між темпами розвитку західних країн та нами. Навіть сусіди як Білорусь, РФ чи Казахстан значно більше інвестували за останні роки в розвиток хай-тек. Китай з останні 20 років повністю оновив свої основні виробничі фонди і з цього року активно впроваджує ініціативи 4.0 вже на державному рівні.
  • Між технологіями (4.0) та культурою (2.0): це рівнозначно – «між технологічними можливостями та реальним станом виробництв та темпами модернізації». Скепсис багатьох гравців ринку щодо 4.0 базується на твердженні що «так тут ще 3.0 мало де стоїть». Але якщо ставати в чергу «за Китаєм» – тобто, «спочатку основні фонди, – потім хай-тек», – скільки часу потрібно Україні, щоб догнати розвинуті країни? І чи взагалі це реально, враховуючи «на чому їдуть вони, а на чому – ми»?
  • Між ІТ та АСУ ТП + іншими хай-тек секторами: ІТ значно швидші у всьому і вони вже глобалізовані – див. наш бенчмарк. Але лідерам ІТ нецікаво працювати в Україні.
  • Між потенціалом розробників – інтеграторів та реальним попитом на них в Україні: його (попиту, забезпеченого грошима) майже немає.
  • Але також між запитами-вимогами розробників щодо кадрів та системою освіти-просвіти ринку. Тільки ІТ створили щось на кшталт паралельної системи підготовки кадрів, всі інші сектори хай-тек значно відстають.
  • Між СЕО та СТО / CIO (+ директорами інжинірингових компаній): перші говорять економічною та фінансовою мовою, другі – не можуть часто пояснити «що це дає».

*********

Сухий залишок всього цього один і той самий – це все про наш український вибір: чи будемо ми аграрною країною, чи – постіндустріальною. До цього часу тренд був один і явний в сторону аграрної держави. Саме тому, що на ці розриви ми роками не звертали уваги. Або ж вважали, що «ну є вони, то і є – що ми можемо зробити? – така економіка, такий курс держави».

Зараз багато чого змінюється. Перші економічні «сигнали зверху» свідчать про намір політиків та уряду змінити курс на користь постіндустріальної економіки. Звісно, це довгий шлях. Але враження, – і не тільки автора цих рядків, але й багатьох колег – що м’яч переходить на сторону промисловців. Чи готові вони прийняти цей м’яч? Висновки форуму КМЕФ про «низьку мотивацію» + очевидні, вищевказані розриви на багатьох рівнях, частину з яких засвідчили обидва згадані форуми говорять нам, що «ні» – не готові.

Іншими словами, якщо навіть завтра створити ідеальні умови для ведення економічної діяльності, сприятливий інвестиційний клімат тощо – ніякого прориву не буде. І ситуація з митними пільгами в ЄС це дуже добре показала – пройшла тільки «сировина». Конкурентоздатність всього іншого – під великим питанням, й багато підприємств виявились просто не здатними сприймати нові виклики. Фокус на виконанні тез «конспекту 96-го року» не дає змогу сприймати виклики близького майбутнього, де нові технології відіграватимуть ключову роль.

Що та як мають змінювати технічні директори та представники хай-тек сегментів, щоб вирівняти аженду СЕО промислових підприємств з глобальними викликами – поговоримо в 2-ій частині статті.

Юрчак О.В. ген. директор АППАУ

Олександр Юрчак
Нет Комментариев

Коментувати

Коментар
ім’я
Email
Web-cайт: